MENU

04:35
Альтернативні шляхи розвитку у новому сільськогосподарському сезоні
Економічна лихоманка докотилася до аграрного сектора. Асортиментна диверсифікація вирощуваних культур і відмова від стандартних технологій у господарській діяльності стануть основними трендами нинішнього сезону.

Окрім роботи в полі, фермерам тепер доведеться займатися пошуком нових ринків збуту і вчитися жити без державних грошей. Але їхню сміливість буде щедро винагороджено, оскільки продовольчу проблему в світі ніхто не скасував.

Думки підприємців щодо майбутньої посівної розділилися. У той час поки більшість фермерів скаржаться на життя і чекають у майбутньому лише небезпеки, інші оцінюють нові можливості і готуються до технологічного перезавантаження бізнесу. Реальність 2015 року суттєво відрізняється від криз 2008-2009-х: проблеми в аграрному секторі, як і в українській економіці в цілому, будуть лише зростати. Тому «перетерпіти», продовжуючи працювати по-старому, не вийде.

Оцінка потенційних можливостей

Щоб мінімізувати втрати, доведеться прий­няти нову реальність і намагатися максимально швидко до неї адаптуватися. Напередодні весняної посівної малому і середньому бізнесу потрібно якісно переосмислити своє значення і місце як на внутрішньому ринку, так і світовому.

Зрозуміло, що економити сьогодні потрібно, однак, як стверджує керівник аналітичного департаменту «Консалтингового агентства «ААА» Марія Колесник, найбільш дієвий метод економії для фермерів і господарств « середньої руки» – це постійний моніторинг та аналіз витрат. «Бездумна економія «на сірниках» для невеликих сільгоспвиробників зрештою може обернутися ще більшими збитками.

Трикратну девальвацію гривні можна сприймати або як лихо, або як шанс для зміцнення власних позицій і поштовх для підвищення конкурентоспроможності свого підприємства на тлі зникнення менш просунутих і прогресивних конкурентів.

Оскільки фермери мало впливають на формування світових і внутрішніх цін на сільгосппродукцію, їм потрібно думати над можливостями зниження витрат і обов’язково тримати руку на пульсі останніх технологічних досягнень. «Впроваджуючи нові технології, вони таким чином зберігають власний капітал», – зазначає Марія Колесник.

Фахівці Інституту аграрної економіки стверджують, що грамотні стратегічні і тактичні кроки дозволять увійти в нинішню нову реальність з додатковими джерелами доходу, а не зі збитками. Наприклад, дефіцит оборотних коштів може позитивно вплинути на сівозміну. «Якщо урізноманітнити культури, оздоровити землю і мінімізувати витрати на добрива і захист, то отримати максимальний урожай цілком реально», – наголошує Юрій Лупенко.

Наприклад: усі, хто займається вирощуванням зернових культур, стикаються з проблемою перенасичення сівозмін злаковими культурами. Особливо гостро ця проблема стоїть в умовах посушливого клімату, де вибір культур, зважаючи на обмеження щодо вологи, дуже невеликий. У результаті зернові часто висіваються на полях, де вирощувалися їх стерньові попередники, і як наслідок – проблеми з хворобами, шкідниками, бур’янами.

Багато років панацеєю від усіх цих бід вважали пар, який дозволяє дещо послабити їх вплив на врожай. Але останнім часом все зростаючі ціни на енергоносії ставлять під сумнів економічну доцільність парів.


Адже поле, залишене під паром на рік, з урахуванням усіх витрат на його утримання, дає економічний ефект зі знаком «мінус». Сама економіка змушує шукати культури, які змогли б розірвати замкнене коло чергування зернових у сівозміні і відмовитися від такого дорогого заходу.

Чим замінюють пшеницю

У прагненні стати світовою житницею україн­ські агрогосподарства, незалежно від розміру, так захопилися виробництвом кукурудзи, пшениці та соняшнику, що пошкодили сівозміну. До того ж світові ціни на пшеницю і кукурудзу не ростуть третій рік поспіль, а падають униз.

У той же самий час така зернова культура, як тритикале (гібрид пшениці та жита), вважається найстійкішою з усіх озимих. Вона добре зимує, відмінно переносить несприятливі погодні умови, невибаглива до якості ґрунтів і дає стійкі врожаї. Вміст білка в тритикале на 1-1,5% вищий, ніж у пшениці, тому її можна успішно використовувати для випічки житньо-пшеничного хліба.

У посушливих областях «дублером» зернових є амарант і сорго. Академік Української академії аграрних наук Олександр Іващенко прогнозує, що в найближчому майбутньому фуражне сорго може увійти до списку основ­них культур, що експортуює Україна, потіснивши при цьому ключових його виробників – США, Мексику, Аргентину і Японію.

За словами фахівців, сорго є сільськогосподарською культурою, найбільш пристосованою до глобальних змін клімату. Сорго посідає перше місце у світі за засухо- і солестійкістю, що має велике значення для жорстких ґрунтово­-кліматичних умов господарств з південних регіонів.

Економічна вигода очевидна. Рентабельність сорго у більшості сільгоспвиробників у 2012-2014 роках становила від 10% до 30%, іноді доходила до 41-50%, – говорить аналітик ІА «АПК-Інформ» Анна Бурка.


Врівноважують цю статистику господарства, які через недотримання технології вирощування демонструють щодо сорго негативну рентабельність.

Вирощування нішевих сільгоспкультур – перспективне, але тільки 5-7% малих і середніх агрогосподарств зважуються поставити на них. Сьогодні склалася ситуація, яка сама потребує урізноманітнення сівозмін. Це не лише оздоровлює землю, зменшує витрати на захист і добрива, а й збільшує врожайність і дозволяє одержати більш різноманітні джерела доходу, – говорить Юрій Лупенко.


Вагомою перевагою більшості фермерських господарств, на відміну від великих агрохолдингів, є відсутність високої закредитованості, проблем з інвесторами та багаторівневим управлінням, що сьогодні дозволяє малому і середньому агробізнесу оперативно адаптуватися до нових реалій, проходячи через дуже короткий шлях інноваційних завдань – «від рішення до виконання».

Прибуток сховався у нішах

Розширена структура посівів дає можливість мінімізувати ризики недоотримання прибутку від традиційних зернових і олійних. Учені стверджують: на вітчизняних полях добре ростуть такі нішеві культури, як гірчиця, льон, нут та інші. «Урізноманітнити сівозміну найкраще гірчицею. Вона прекрасно росте навіть після соняшнику, який сильно виснажує землю. Насіння гірчиці користується попитом у Європі. Ціна тонни гірчичного насіння коливається від 850 євро/тонна до 950 євро/тонна», – зазначає Олександр Іващенко.

В Україні низькі врожаї гірчиці і проса. Вони вважаються другорядними культурами, якими фермери іноді пересівають озимі у разі їх вимерзання, і тому мало прогнозованими. «Але досвід роботи трейдерів з ними доводить протилежне. У структурі нашого експорту гірчиця і просо складають 70%, ще 30% припадає на нут, горох, льон і розторопшу. На міжнародному ринку ці нішеві культури затребувані. Наприклад, в Європі попит на білу гірчицю протягом кількох років поспіль перевищує пропозицію удвічі», – стверджує директор з маркетингу та розвитку «УкрТехноФос» Дмитро Сіденко.

Низька врожайність гірчиці свідчить про те, що аграрії не приділяють їй належної уваги і особливо не підвищують продуктивність, тим самим знижуючи ефективність виробництва і недоодержуючи прибуток. Проблемними також є післязбиральна обробка (очищення, сушіння) та зберігання з доведенням олієнасіння до загальноприйнятих світових стандартів, – перераховує аналітик олійного ринку ІА «АПК-Інформ» Юлія Іваницька.


Водночас, за оцінками пані Іваницької, невеликі вітчизняні господарства мають значний потенціал для підвищення рентабельності вирощування гірчиці. У 2012-2014 роках аграрії, що вирощують цю культуру, отримували рентабельність до 20%. Потенціал для поліпшення рентабельності виробництва гірчиці та льону для малих і середніх сільгосппідприємств криється у дотриманні сучасних агротехнологій вирощування та підвищенні врожайності.

Генеральний директор аналітичного агентства «ПроАгро» Микола Верницький говорить, що криза змушує кожного фермера оцінювати результати господарювання не за врожайністю, а у першу чергу за економічними показниками, на які значною мірою впливають застосовувані технології. У рослинництві саме життя змушує впроваджувати ресурсозберігаючі технології: мінімальну (mini-till) і нульову (no-till).

Азії та Африці потрібні бобові

Керівник відділу зернових ринків ІА «АПК-Інформ» Ольга Прядко зазначає, що рентабельність виробництва гороху може досягати понад 60%. Однак більшість українських виробників оцінюють рентабельність вирощування цієї культури у межах 10-20%. Такий широкий діапазон «горохової» та іншої нішевої рентабельності виробництва пов’язаний з ціною реалізації бобових. А вона, у свою чергу, залежить від урожаю, якості готової продукції і від термінів реалізації.

Головний агроном компанії Harmelia Олександр Турчинов вважає, що вітчизняні господарства можуть домогтися підвищення врожайності гороху із сьогоднішніх 14,9-17,6 ц/га до 25 ц/га. «За рахунок суворого дотримання агротехнологій середня врожайність бобових на наших полях, розташованих у Харківській області, становить 25 ц/га протягом вже кількох років. При цьому ми відмовилися від традиційних добрив, замінивши їх мікродобривами», – зазначає експерт.

Що стосується виробництва нуту, то, за даними експертів ІА «АПК-Інформ», рентабельність його виробництва складає також від 20% до 80%. Причинами такого незбігу даних є як технологія вирощування, так і вміння вчасно продати нут, ринок збуту якого знаходиться в основному в азійських і африканських країнах. На внутрішньому ринку покупцями виступають переважно експортоорієнтовані компанії.

Така малопоширена в Україні зернобобова культура, як нут, виявилася найкращим попередником під пшеницю. Вона збагачує ґрунт азотом і приносить стійкий дохід навіть у посушливих умовах. Зерно нуту, завдяки найвищій поживній цінності усіх зернобобових, користується високим попитом як для продовольчих, так і кормових цілей.

Нут практично не має спільних хвороб і шкідників із зерновими культурами, якими, зазвичай, насичені зернові сівозміни, і дозволяє ефективно боротися з однорічними і багаторічними злаковими бур’янами.

Ще одна «фішка» цієї культури – для вирощування нуту не потрібна спеціальна техніка, можна використовувати ту саму, що й для зернових. Але окрім агротехнічних переваг, нут має і високу економічну привабливість. При високій агротехніці можна отримувати урожай до 20 ц/га. Така врожайність порівнюється з урожайністю сої, але далеко не кожен зможе отримати подібний урожай сої в умовах посушливого клімату.

Завдяки унікальним якостям нуту, замінивши пар цією культурою, можна замість «мінуса», отримати «плюс», збільшити продуктивність зернової сівозміни у посушливих районах і використовувати землю з максимальною ефективністю.

Директор ТОВ «Авас-Трейд» Антоніна Скляренко підрахувала, що потенціал віт­чизняних господарств дозволяє країні щорічно вирощувати понад 2 млн тонн нуту при середній врожайності на рівні 1,5 тонна/га. Прогнози досить сміливі, враховуючи, що врожайність цієї культури у 2012-2014 роках варіювалася від 6 ц/га до 15 ц/га.


Вигоди від переробки

Прядильні культури – коноплі і льон – в Україні також недооцінені. І це притому, що спектр їх застосування досить великий. Першими це усвідомили зарубіжні нащадки вітчизняних підприємців. Кілька років тому праправнук українського цукрозаводчика Миколи Терещенка Мішель Терещенко, повернувшись на історичну батьківщину, почав вирощувати у Глухові (Сумська обл.) технічні коноплі і переробляти їх на своєму пеньковому заводі.

Перспективи поширення коноплярства у вітчизняних підприємців непогані. По-перше, це виробництво продукції з конопель. З технічних конопель виробляють натуральне волокно, яке використовують для виготовлення шпагату, канату, брезенту, парусини. Найбільший інтерес до цієї продукції виявляє Китай. Зараз у світі спостерігається тенденція витіснення синтетичних і мінеральних волокон натуральними, які є нетоксичними.

«Україна може стати лідером у світі з виробництва натурального волокна. Цього можна досягти за 10 років, коли льоном та технічними коноплями буде засіяно 100 тис. га», – прогнозує Мішель Терещенко. По-друге, перспективним є також вирощування та експорт конопляного насіння. За оцінками вчених, українські сорти конопель дуже цінуються в світі, і вони вже зареєстровані в країнах ЄС, Канаді, окремих штатах США, Австралії, Китаї. Їх унікальність полягає в тому, що вони ненаркотичні, високопродуктивні і за наявності якісного посівного матеріалу можуть давати великий урожай: соломи – 50-70 ц/га, волокна – 20-25 ц/га і насіння – 10-12 ц/га.

За залишковим принципом вітчизняними аграріями вирощується і льон. «Ця культура буде набирати популярність, збільшуючи свою частку в сівозміні, оскільки домінуючим фактором при виборі льону є висока економічність його вирощування (висока посухостійкість і пластичність культури, обмеженість впливу на льон хвороб і шкідників, низькі норми внесення добрив, відсутність необхідності в придбанні додаткової техніки)», – перераховує керівник НПФ «Дріада» Олександр Рудик. До того ж льон, як хороший попередник для інших культур у сівозміні, має високий експортний потенціал не лише як сировина (насіння, олії), а й готова продукція (тканини, нитки, скатертини, рушники, одяг тощо).

До речі, переробка сільськогосподарської продукції з точки зору диверсифікації бізнесу може бути вигідною як великим агрохолдингам із земельним банком у кілька сотень тисяч гектарів, так і відносно невеликим фермерським господарствам.

Поетапний розвиток виробництва має кілька переваг: диверсифікує доходи бізнесу, прискорює поширення сучасних технологій, створює нові робочі місця. При цьому невеликі обсяги виробництва і обмежений бюджет не є перешкодами. Готову продукцію можна реалізовувати на локальному ринку, витримуючи конкуренцію з великими брендами і оптовими постачальниками за рахунок оптимального співвідношення ціна/якість. При правильному плануванні та проведенні попереднього вивчення ринку переробка для фермерів може бути постійним джерелом додаткового заробітку, – резюмує Марія Колесник.

Категорія: Новини технологій | Переглядів: 634 | Додав: evgeniu | Теги: диверсифікація, технології, технологічне перезавантаження бізне, вирощування | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar