Дотації виробникам молока: міжнародний досвід
- Виплати на гектар в ЄС є основним видом підтримки сільського господарства. Вони дійсно в середньому складають біля 300 EUR на гектар, але є різними в різних країнах. Наприклад, латиські фермери отримують 90 EUR на гектар, німецькі – близько 300, голландські – 350, а грецькі – понад 500 EUR. Водночас плата за оренду землі в Європі в середньому становить ті ж самі 300 EUR. Де ж тут вигода? Додайте до цього нашу перевагу у природно-кліматичних умовах.
Тому ми не маємо підстав говорити про неконкурентоздатність українського агросектору в цілому. Щороку Україна експортує сільськогосподарської продукції на $10-12 млрд. Інше питання, що неконкурентоздатними можуть бути окремі галузі чи види сільгоспвиробництва. Зокрема, це стосується молочного сектору. Але що тут можуть змінити «гектарні» дотації? Адже кожне господарство продовжуватиме виробляти те, що йому найвигідніше. Тобто, в першу чергу, воно вирощуватиме зернові і технічні культури. Відтак, ситуація у молочному секторі залишиться незмінною. Визначаючи заходи з підтримки саме молочного сектору, треба виходити з переліку проблем, які ми хочемо вирішити. Основними проблемами молочного сектору залишаються низька продуктивність корів, висока сезонність виробництва молока та його низька якість. Вирішення цих проблем потребує інвестицій. А кредити в Україні дорогі. Тому ми і говоримо, що наявні кошти слід спрямувати саме на поліпшення доступу до фінансів, наприклад, на здешевлення кредитів. Важливого значення також має розвиток інфраструктури. До деяких сіл через відсутність доріг просто важко дістатися. А треба ж і пальне завезти, і молоко щодня забирати. До слова - не всі західні країни підтримують своїх аграріїв. Зокрема, це стосується США. Тут великі сільгосппідприємства практично не отримують державної підтримки. Держава робить виняток хіба що для дрібних виробників.
- Логіка тут проста: їм важко конкурувати з великими господарствам, а у банкрутстві малих сільгоспвиробників ніхто не зацікавлений. Що робити з цими людьми, якщо вони приїдуть у місто? Де для них знайти роботу?
Між іншим, у Західній Європі фермерів також підтримують з цих міркувань. Адже абсолютну більшість там складають саме дрібні сімейні ферми з середнім розміром ділянки до 50 гектарів. У Польщі цей показник ще менший – 7 гектарів. Підтримка дрібного бізнесу в західних країнах має ще один, і до того ж дуже важливий, соціально-політичний аспект. Йдеться про середній клас, який складає основу суспільства і є гарантією демократії.
- Це так, але на німецьких і австрійських полях я бачив і стару техніку. Дрібний фермер рахує кожну копійку. З іншого боку, і у нас більшає кількість господарств, добре забезпечених тими ж тракторами, сівалками, комбайнами, в тому числі - від провідних світових виробників.
Не слід забувати й про те, що перевага Заходу у технологіях частково компенсується нашою дешевою робочою силою. З часом технологічне відставання буде ліквідоване, і тоді вже ми отримаємо конкурентну перевагу, би маємо кращу землю і наші господарства – більшого розміру. Але для придбання техніки і технологій, знову ж таки, потрібні гроші. Відтак, ми знову повертаємося до питання щодо потреби сільгоспвиробників у фінансах.
- Саме виробництво молока у більшості українських господарств є неконкурентоздатним у порівнянні із західними виробниками. Серед усіх видів сільгоспвиробництва молочне потребує найбільших інвестицій і має найдовший термін окупності. Він може сягати 10 років і більше. Тому є дуже мало охочих вкладати у це власні гроші, а тупцювання на місці неприпустиме, бо світ швидко розвивається.
- В Україні вже з’явилося чимало господарств, у яких річні надої молока сягають 7-9 тис. і навіть 10 тис. кілограмів. А це вже відповідає рівню розвинених країн. Але якщо говорити про загальний стан у секторі виробництва молока, то він залишає бажати кращого. Багато хто досі має надої нижчі за 4 тис. кілограмів. Такі надої не спроможні забезпечити прибутки, а відтак, і стабільний розвиток господарств.
Отже, молочна галузь потребує суттєвих змін, але для того, аби вони стали можливими, знову ж таки, потрібні кошти. Також важливо зуміти ефективно розпорядитися ними.
- Ні. Хоча з цим також є проблеми, але люди швидко вчаться. Ще 8-10 років тому в Україні практично не було в кого переймати досвід, а за кордон їздили одиниці. Зараз ситуація кардинально змінилася. І справа не лише в тому, що зарубіжжя для українців стало доступнішим. Нині навчання активно здійснюється і всередині країни. Воно проводиться на базі успішних господарств. Україна тепер має значну кількість власних фахівців і керівників найвищого професійного ґатунку.
- Звичайно, залежить! Конкурентоздатність усього молочного сектору залежить як від виробників, так і від переробників. Але з переробними підприємствами ситуація є кращою: завезені західні технології, навчені люди. Подекуди і старі технології та обладнання використовуються успішно. Але якщо наші заводи будуть закуповувати сировину за цінами вище світових, то вони дуже скоро втратять і зовнішній, і внутрішній ринки. Тоді сире молоко стане взагалі нікому не потрібним – будемо завозити необхідні молокопродукти з-за кордону. Тому виробники повинні бути взмозі пропонувати переробникам молоко за цінами не вище світових. Притому виробництво повинно бути для них прибутковим, бо собі у збиток ніхто працювати не стане. А збільшити прибутки можна, в першу чергу, за рахунок росту продуктивності корів. За низької продуктивності собівартість молока завжди буде високою.
- Торік Росія на підтримку виробників молока виділила щось біля 30 млрд. рублів (це більше 10 млрд. гривень). А у 2015 році на ці цілі планується спрямувати вже 50 млрд., у 2020-му – 80 млрд. рублів. У сусідній державі, в перерахунку на одну корову, зараз виділяють коштів набагато більше, ніж Україна давала в кращі часи.
Давайте подивимось, на що саме йдуть ці гроші і яким є результат. Передусім, слід зазначити, що ситуація в молочному секторі Росії відрізняється від української. Відповідно, іншими є й цілі державної підтримки. Так само, як і можливості держави. Росія щороку виробляє понад 30 млн. тонн молока. За цим показником вона у 2,7 рази випереджає Україну. Водночас ця сусідня держава має великий дефіцит молока. Рівень самозабезпечення складає лише 67%. Тому, разом з Китаєм, Росія залишається найбільшим світовим імпортером цього продукту. Оскільки основною проблемою для Росії залишається дефіцит молока, вона спрямовує свої основні зусилля на його подолання. Можна виділити 3 основних способи дотування виробників молока в Росії. Це - субсидування інвестиційних проектів, підтримка закупівельних цін і компенсація відсотків за кредитами. Чи ефективний комплекс цих заходів? Для того, щоб відповісти на це запитання, досить сказати, що у 2013 році виробництво молока в Росії скоротилося майже на 4%. Але відсутність зростання ще не означає, що усі перелічені заходи є неефективними. Тому давайте розглянемо кожен з них окремо. Субсидування інвестиційних проектів може дати більше нових ферм, але чи будуть вони ефективними? Адже набагато легше зважитись на будівництво ферми, якщо 30% за це платить держава. Питання - а що буде потім? Саме тому, що російські ферми залишаються збитковими (незважаючи на високі закупівельні ціни - вищі, ніж у ЄС), країна мусить здійснювати додаткову підтримку закупівельних цін. Втім, при продуктивності корови, що менша за 4 тис. кілограмів молока на рік, інакше й бути не може. За цих умов дотування ціни дозволяє стримувати спад виробництва, але не вирішує головної проблеми сектору - не робить його ефективним і конкурентоздатним. І лише третій спосіб підтримки - компенсація відсотків за кредитами - може дати ефект, бо сприяє залученню інвестицій для проведення необхідних системних змін. Питання полягає лише в тому, наскільки готовий до цього російський молочний сектор. Україна ж, на відміну від Росії, є нетто експортером молока. Дефіциту молока в нас немає. Але мова йде про підвищення ефективності виробництва, збільшення його рентабельності. Для вирішення усіх цих питань потрібні інвестиції. А кредити у нас значно дорожчі, ніж у Росії (там вони не перевищують 10% для виробників молока). Висновок такий: з перелічених вище видів підтримки виробників молока в Росії лише компенсація відсотків за кредитами для виробників молока могла б бути ефективною в Україні.
- Поки що. Бо, як відомо, Україна буквально цими днями запровадила ввізне мито у 55%.
Але білоруські методи підтримки все ж відрізняються від російських, бо в Білорусії держава набагато жорсткіше контролює всю економіку, включаючи ціни на молоко та молокопродукцію, умови кредитування тощо. Справді, Білорусь є відносно успішною в молочному секторі. Ця невелика країна виробляє майже 7 млн. тонн молока (Україна – 11,5 млн. тонн) і, принаймні, ще рік тому мала найвищі в СНД надої. Зараз ми маємо приблизно однакові. У перерахунку й на 1 корову, і на 1 кілограм молока в Білорусі виділяють значно більше коштів, ніж навіть у Росії. До всього додайте і такий факт – там ще за радянських часів мали найвищу культуру виробництва молока в колишньому СРСР. Усе це до певного часу давало ефект. Проте зараз ситуація змінилася. За минулий рік виробництво молока в Білорусі не зросло. Воно залишилося на рівні 6,8 млн. тонн. У білоруській пресі з’являється дедалі більше критичних матеріалів щодо ситуації у сфері виробництва молока. Продуктивність корів у 10 районах навіть знизилася. Схоже, що білоруські реформи в молочному секторі починають пробуксовувати. Мені розповідали про випадок, коли на тамтешній фермі поставили за державний кошт повний комплект доїльного та стійлового обладнання Delaval з усією автоматикою, яка дозволяла значною мірою оптимізувати процеси. Але оскільки білоруські колгоспники не вміли ним користуватися (може, не хотіли вчитися, бо не були зацікавлені в цьому), то вони просто відключили всю автоматику. То ж чи варто було за неї платити великі гроші? І чи можемо ми тут говорити про ефективність використання коштів державної підтримки? Підтримка ціни молока в Білорусії, схоже, теж уже не дає ефекту - господарства просто сидять на ній, як на голці. Але головним є навіть не це. Якби здешевлена за рахунок державної підтримки молочна продукція призначалася лише для внутрішнього споживача, то витрачені кошти залишалися б, принаймні, всередині країни, хоч і викривляли б ринок. Але Білорусь експортує майже половину (!) власної молочної продукції. Здебільшого вивозить її до Росії. Це означає, що білоруська держава дотує іноземних споживачів. Цікаво, як довго вона зможе це робити? - Тоді, може, варто звернутися до ізраїльського досвіду? Він заслуговує на особливу увагу, адже ця країна має найвищі в світі надої молока. Вони дорівнюють 12 тис. кілограмів. - Ізраїльський досвід розвитку молочного сектору справді є надзвичайно цікавим. Він показує, яких надоїв можна досягти за рахунок відповідного рівня управління фермою, причому, фактично в умовах пустелі. Водночас їхня модель державної підтримки є принципово іншою. В Ізраїлі через складні природно-кліматичні умови собівартість молока є вельми високою. Вона значною мірою зменшується за рахунок доведених до досконалості технологій виробництва, що дозволяє отримати надвисокі надої, але все одно залишається суттєво вищою, ніж в інших країнах. Тому держава встановила високі закупівельні ціни на молоко. А оскільки за цих умов переробники не змогли б конкурувати з імпортом, то держава змушена була фактично закрити кордони для ввезення молокопродукції. Тому молочний сектор Ізраїлю не бере участі в міжнародному розподілі праці. Імпорт закритий, а своя молокопродукція дорога. Іншими словами, проблеми молочного сектору державою було перекладено на плечі кінцевого споживача. Зате це дає змогу господарствам продовжувати виробляти молоко, люди залишаються в селі, а землі, що використовуються молочними фермами, не пустіють. Я думаю, що це було політичне рішення. До України воно не має жодного стосунку. Український молочний сектор може і повинен бути одним з найбільш конкурентоздатних у світі. Але йому треба дати поштовх! - Тепер, коли ми знаємо, де і як складаються справи в молочному секторі, які б рекомендації ви дали для України? - Будь-яка державна підтримка (так само, як і державне регулювання) вносить викривлення у ринкові процеси, а економіка цього не пробачає. Тому, перш ніж запроваджувати механізми державної підтримки, слід добре зважити всі «за» і «проти». Підтримка з метою компенсації збитків з економічної точки зору сенсу не має. Те, що сьогодні завдає збитків, завтра може їх збільшити. Підтримувати слід лише життєздатні паростки, які в майбутньому можуть принести рясний врожай. Тоді кожна країна братиме участь у міжнародному розподілі праці і вироблятиме саме те, в чому вона є найбільш конкурентоздатною. З цього правила можуть бути винятки. Наприклад, слід брати до уваги продовольчу безпеку держави. Можуть бути різні форс-мажори. Але загальне правило таке: підтримуємо лише те, що завтра зможе обійтися без підтримки і дати прибуток. Це означає, що підтримку слід спрямовувати на розвиток Про сьогоднішні можливості українського бюджету говорити зайве. Єдине, про що є сенс говорити, то це про те, як ефективніше використати наявні кошти. Визначаючи форми і методи державної підтримки сільського господарства (і виробників молока, зокрема), слід виходити з наявних проблем у секторі. Саме від цього залежить вибір методів їх вирішення, бо різні методи дають різні результати. Тож найбільш доцільно одразу після стабілізації ситуації в молочному секторі України відмінити всі чинні види державної підтримки, а всі наявні кошти спрямувати на поліпшення доступу молочних господарств до фінансів. При цьому правила отримання підтримки повинні бути простими і зрозумілими, а можливості її надання – прозорими й однаковими для всіх, хто має на неї право. Зазначені правила необхідно закріпити чинним законодавством. В жодному разі вони не повинні встановлюватися підзаконними актами і переглядатися щороку або й частіше. Ці правила мають залишатися незмінними протягом тривалого часу. До речі, так само, як і правила оподаткування. Лише за таких умов люди повірять у задекларовану допомогу і почнуть вкладати власні кошти в цей ризикований і довгоокупний бізнес. Адже державна допомога не може і не повинна покривати всю потребу молочного сектора в інвестиціях чи навіть суттєву її частину. Державна допомога повинна стати каталізатором зростання в молочному секторі. У цьому полягає її головне призначення. Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива» Джерело: http://Національний прес-клуб «Українська перспектива» | |
| Переглядів: 693 | | |
| Всього коментарів: 0 | |