ЗАКОН УКРАЇНИ Про вищу освіту (нова редакція)
| [ Викачати з сервера (1.38 Mb) ] | 01.07.2014, 15:44 |
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:1) автономія вищого навчального закладу – самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, навчально-виховного процесу, внутрішнього управління та фінансів у межах, що передбачені цим Законом; 2) академічна мобільність – здійснення на постійній основі заходів, що забезпечують право та можливість для учасників навчально-виховного процесу на викладання, навчання чи стажування в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі) на території України чи поза її межами для опанування освітньої програми або її частини та/або провадження наукової діяльності тощо; 3) академічна свобода – самостійність і незалежність учасників навчально-виховного процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності із застосуванням принципів свободи слова і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів; 4) акредитація спеціальності – процедура оцінювання освітньої діяльності вищого навчального закладу за певною спеціальністю та рівнем вищої освіти на предмет відповідності стандарту вищої освіти; 5) вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі у відповідній галузі знань та за певною кваліфікацією, на освітніх рівнях, що за складністю є наступними за рівнем повної загальної середньої освіти; 6) вищий навчальний заклад – окремий вид установи, створеної як суб’єкт приватного або публічного права, що діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію навчально-виховного процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їх покликання, інтересів та здібностей; 7) вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) – вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів) для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького (інспекторського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю; 8) галузь знань – основна предметна область освіти та науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; 9) Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ЄКТС) – система трансферу і накопичення кредитів, що використовується в Європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Система ґрунтується на визначенні навчального навантаження здобувача вищої освіти, яке необхідне для рівня досягнення встановлених результатів навчання та обліковується в кредитах ЄКТС; 10) засновник вищого навчального закладу – держава, територіальна громада, фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна якої засновано вищий навчальний заклад. Права засновника, передбачені цим Законом, набуваються також на підставах, передбачених цивільним законодавством; 11) здобувачі вищої освіти – особи, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня; 12) кваліфікація – офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена компетентна установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти; 13) компетентність – динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, які є результатом навчання у вищому навчальному закладі за відповідною освітньою програмою та підставою для присвоєння кваліфікації; 14) кредит ЄКТС – одиниця вимірювання обсягу навантаження здобувача вищої освіти, яка використовується в Європейській кредитній трансферно-накопичувальній системі (ЄКТС) для оцінювання визначених (очікуваних) результатів навчання з певного предмета чи виду освітньої діяльності. Навантаження одного навчального року за денною формою навчання становить не менше 60 кредитів ЄКТС; 15) ліцензування – процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю та на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності; 16) освітня діяльність – діяльність вищих навчальних закладів, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти інших осіб; 17) саморегулівна організація – неприбуткове об’єднання вищих навчальних закладів, створене з метою забезпечення якості вищої освіти, якому згідно з цим Законом держава делегує повноваження щодо розроблення і впровадження процедур і правил забезпечення якості вищої освіти та атестацію наукових здобутків наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Основною міжгалузевою саморегулівною організацією вищих навчальних закладів та наукових установ України є Національне агентство з якості вищої освіти; 18) спеціалізація –– складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти. 19) спеціальність – складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; 20) якість вищої освіти – рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти; 21) якість освітньої діяльності – рівень організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань. Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту
Стаття 3. Державна політика у сфері вищої освіти
РОЗДІЛ II. РІВНІ ТА СТУПЕНІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Стаття 5. Рівні та ступені вищої освіти, кваліфікації
3. В Україні встановлюються такі ступені:1) молодший спеціаліст; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук. 4. Молодший спеціаліст – освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні вищої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння освітньої-професійної програми, обсяг якої становить 90–120 кредитів ЄКТС. Ступінь молодшого спеціаліста присуджується особі за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти. Ступінь молодшого спеціаліста може здобуватися одночасно із завершенням повної загальної середньої освіти за денною формою навчання. 5. Бакалавр – академічний ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180–240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста становить 120–180 кредитів ЄКТС. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти. 6. Магістр – академічний ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми. Академічний ступінь магістра може здобуватися за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90–120 кредитів ЄКТС, а обсяг освітньо-наукової програми – 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків її загального обсягу. Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300–360 кредитів ЄКТС. 7. Доктор філософії – академічний і одночасно перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра, здобутого за освітньо-науковою програмою у відповідній галузі знань. Ступінь доктора філософії присуджується в результаті успішного засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми та підготовки і публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі. Особи, які професійно займаються науковою, науково-технічною, науково-педагогічною або науково-організаційною діяльністю, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчих відпустках, за умови виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30–60 кредитів ЄКТС. Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою з вищим навчальним закладом. У такому разі наукова складова такої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова – у вищому навчальному закладі. 8. Доктор наук – другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття нею найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми і мають загальнонаціональне або світове значення, їх опублікування у наукових виданнях. Ступінь доктора наук може присуджуватися спеціалізованою вченою радою за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації, опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у міжнародних рецензованих виданнях. Стаття 6. Атестація здобувачів вищої освіти
Стаття 7. Документи про вищу освіту (наукові ступені)
1. Документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно засвоїла відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію.2. Встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії; диплом доктора наук. Стаття 8. Єдина державна електронна база з питань освіти
1. З метою забезпечення фізичних і юридичних осіб повною та достовірною інформацією про вищі навчальні заклади, що діють на території України, та видані ними дипломи (за виключенням інформації, що міститься в додатках до них) створена Єдина державна електронна база з питань освіти.2. Безоплатний і вільний доступ осіб до інформації, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здійснюється через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 3. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти затверджується Кабінетом Міністрів України. РОЗДІЛ III.
СТАНДАРТИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ Стаття 9. Стандарти освітньої діяльності
Стаття 10. Стандарти вищої освіти
РОЗДІЛ IV.
УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ Стаття 11. Система вищої освіти
Стаття 12. Управління у сфері вищої освіти
Стаття 13. Повноваження центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади
Стаття 14. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади
Стаття 15. Повноваження засновника (засновників) вищого навчального закладу
Розділ V.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ Стаття 16. Система забезпечення якості вищої освіти
Стаття 17. Статус Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 18. Повноваження Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 19. Склад Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 20. Діяльність Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 21. Галузеві експертні ради Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 22. Фінансування Національного агентства з якості вищої освіти
Стаття 23. Незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти
Стаття 24. Ліцензування освітньої діяльності
Стаття 25. Акредитація спеціальності
РОЗДІЛ VІ
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ Стаття 26. Основні завдання вищого навчального закладу
Стаття 27. Правовий статус вищого навчального закладу
Стаття 28. Типи вищих навчальних закладів
1. В Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:1) університет – багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, який провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти за усіма академічними та науковими ступенями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність; 2) академія, інститут – галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, який провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівні за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність; 3) коледж – галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступеня молодшого спеціаліста. Організація навчально-виховного процесу, визначення структури, переліку посад працівників, рівня оплати праці, пенсійного та стипендіального забезпечення у коледжах, які є структурними підрозділами університетів, академій чи інститутів, здійснюються відповідно до положень, визначених цим Законом для коледжів, що є вищими навчальними закладами. Відомості про коледж, який є структурним підрозділом університету, академії чи інституту, включаються до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Стаття 29. Національний вищий навчальний заклад
1. Університету, академії, інституту незалежно від форми власності відповідно до законодавства Президентом України може бути надано статус національного.2. Надання вищому навчальному закладу статусу національного здійснюється за пропозицією Національного агентства з якості вищої освіти, яка подається в порядку та за критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України. Встановлення відповідності діяльності національного вищого навчального закладу визначеним критеріям для підтвердження чи позбавлення його такого статусу здійснюється раз на сім років Національним агентством з якості вищої освіти. 3. Національний вищий навчальний заклад має право: 1) отримувати відповідно до законодавства на пріоритетних засадах передбачені державним бюджетом кошти для провадження наукової і науково-технічної діяльності, проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень, виконання наукових програм, проектів державного значення в обсязі не менш, як 10 відсотків коштів державного бюджету, що виділяються на утримання; 2) визначати норми часу навчальної та іншої роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників; 3) здійснювати перерозподіл: нормативів чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника за спеціальностями однієї галузі знань з урахуванням результатів наукової діяльності працівників; державного замовлення між спеціальностями в межах галузі знань в обсязі не більш як 5 відсотків загального обсягу державного замовлення національного вищого навчального закладу з наступним інформуванням центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить вищий навчальний заклад; ліцензованого обсягу прийому за спеціальностями у межах відповідної галузі знань; 4) здійснювати підготовку фахівців з вищою освітою за власними експериментальними освітніми програмами та навчальними планами; 5) отримувати на пріоритетних засадах фінансування для придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо за рахунок державного бюджету; 6) утворювати спеціалізовані загальноосвітні навчальні заклади; 7) використовувати у своєму найменуванні слово “національний”. 4. Особливості управління національним вищим навчальним закладом, які сприяють розвитку та підвищенню якості його освітньої діяльності та конкурентоспроможності, залученню додаткових фінансових ресурсів, можуть визначатися його статутом. Стаття 30. Дослідницький університет
1. Національному вищому навчальному закладу, що забезпечує проривний розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти, науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, має визнані наукові здобутки, може надаватися статус дослідницького університету.2. Статус дослідницького університету надається Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах вищому навчальному закладу строком на сім років відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення про дослідницький університет та критеріїв, які включають приведені до кількості науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу показники. 3. Надання вищому навчальному закладу статусу дослідницького здійснюється за поданням Національного агентства з якості вищої освіти у разі відсутності критеріям, встановленим Кабінетом Міністрів України. Встановлення відповідності діяльності дослідницького вищого навчального закладу визначеним критеріям для підтвердження чи позбавлення його такого статусу здійснюється раз на п’ять років Національним агентством з якості вищої освіти. 4. Критерії, за якими надається статус дослідницького університету, базуються на таких засадах: 1) розгалужена інфраструктура та матеріально-технічна база, що забезпечують провадження науково-освітньої діяльності на світовому рівні, зокрема визнані наукові школи, центри, лабораторії тощо; 2) міждисціплінарність освіти та науки, потужна фундаментальна складова наукових досліджень, якість яких підтверджена, зокрема публікаціями у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях; 3) ефективність підготовки фахівців на всіх рівнях вищої освіти, яка забезпечує високоякісну фахову підготовку та здатність впроваджувати та комерціалізувати наукові результати, якість системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових кадрів у вищому навчальному закладі; 4) рівень інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, зокрема кількість міжнародних проектів, створених об’єктів права інтелектуальної власності, спільних з підприємствами та іноземними вищими навчальними закладами наукових проектів, грантів тощо; 5) місце в національному, галузевих та/або міжнародних рейтингах вищих навчальних закладів. 5. Дослідницький університет має право: 1) використовувати у своєму найменуванні слово “дослідницький”; 2) отримувати базове фінансування за окремою бюджетною програмою Державного бюджету України на провадження наукової діяльності в обсязі не менш як 25 відсотків коштів, що передбачаються на його утримання, для проведення наукових досліджень, підтримки та розвитку їх матеріально-технічної бази; 3) на конкурсних засадах формувати тематику фундаментальних та прикладних наукових досліджень, науково-технічних розробок і самостійно затверджувати річний тематичний план; 4) формувати на своїй базі інноваційні структури різних типів (наукові та технологічні парки, бізнес-інкубатори, малі підприємства тощо) на засадах поєднання інтересів високотехнологічних компаній, науки, освіти, бізнесу та держави з метою виконання і впровадження інноваційних проектів; 5) приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів і присвоєння учених звань з видачею відповідного документа державного зразка, а також щодо визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту та наукові ступені; 6) самостійно утворювати разові спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії за участю не менше п’яти осіб з відповідним ступенем, двоє з яких працюють в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі); 7) встановлювати нормативи чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного та наукового працівника; 8) здійснювати інші права, передбачені законодавством. Стаття 31. Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу
1. Рішення про створення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію вищого навчального закладу приймається для закладів державної форми власності – Кабінетом Міністрів України, комунальної – відповідними органами місцевого самоврядування, приватної – фізичними та/або юридичними особами відповідно до законів.2. Реорганізація чи ліквідація вищого навчального закладу не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому вищому навчальному закладі. Обов’язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття особами вищої освіти покладається на засновника (засновників) вищого навчального закладу. 3. Створення в Україні вищих навчальних закладів за участю іноземних фізичних та юридичних осіб та вищими навчальними закладами іноземних країн своїх структурних підрозділів на території України здійснюється за умови отримання дозволу центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 4. Вищі навчальні заклади України відповідно до законодавства іноземних держав можуть утворювати свої структурні підрозділи на території цих держав. Стаття 32. Принципи діяльності, основні права та обов’язки вищого навчального закладу
1. Діяльність вищого навчального закладу провадиться на принципах:1) автономії та самоврядування; 2) розмежування прав, повноважень та відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить вищий навчальний заклад, органів управління вищого навчального закладу та його структурних підрозділів; 3) поєднання колегіальних та єдиноначальних засад; 4) самостійності та незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій. 2. Вищі навчальні заклади мають рівні права, що складають зміст їх автономії та самоврядування, в тому числі: 1) самостійно визначати форми навчання та форми організації навчально-виховного процесу; 2) обирати типи програм підготовки бакалаврів і магістрів, що передбачені Міжнародною стандартною класифікацією освіти; 3) приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників; 4) формувати та затверджувати власний штатний розпис; 5) визнавати здобуті в закордонних університетах ступені бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук та вчені звання доцента, професора під час зарахування на навчання та/або на посаду педагогічного, наукового чи науково-педагогічного працівника; 6) запроваджувати рейтингове оцінювання освітніх, науково-дослідницьких та інноваційних досягнень учасників навчального-виховного процесу; 7) надавати додаткові освітні та інші послуги відповідно до законодавства; 8) самостійно розробляти та запроваджувати власні програми освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності; 9) самостійно запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми вибіркових навчальних дисциплін; 10) присуджувати ступені вищої освіти здобувачам вищої освіти, які відповідно до законодавства успішно пройшли процедуру атестації після завершення навчання на відповідному рівні вищої освіти; 11) утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи; 12) провадити видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу; 13) видавати підручники, навчальні посібники і наукові праці; 14) провадити на підставі відповідних договорів спільну діяльність з навчальними закладами, науковими установами та іншими юридичними особами; 15) розміщувати свої навчальні, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі підрозділи на підприємствах, в установах та організаціях; 16) брати участь у роботі міжнародних організацій; 17) запроваджувати власну символіку та атрибутику; 18) установлювати власні форми морального та матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу; 19) звертатися з ініціативою до органів, які здійснюють управління у сфері вищої освіти, про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у сфері вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами; 20) користуватися земельними ділянками у порядку, встановленому законодавством; 21) провадити фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу; 22) розпоряджатися власними надходженнями (для вищих навчальних закладів державної і комунальної форми власності), зокрема отриманими від надання додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та окремих платних послуг іншим фізичним і юридичним особам; 23) відкривати поточні та депозитні рахунки в банках; 24) здійснювати інші права, що не суперечать законодавству. 3. Вищі навчальні заклади зобов’язані вживати заходів (в тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій) щодо запобігання та виявлення плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, передбаченої відповідним положенням і статутом вищого навчального закладу. 4. Управління вищим військовим навчальним закладом (вищим навчальним закладом із специфічними умовами навчання) здійснюється з урахуванням його діяльності відповідно до законодавства. Стаття 33. Структура вищого навчального закладу
1. Структура вищого навчального закладу, статус і функції структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи.2. Структурні підрозділи утворюються рішенням вченої ради вищого навчального закладу у порядку, передбаченому цим Законом і статутом. 3. Основними структурними підрозділами університету, академії, інституту є факультети, кафедри, бібліотека тощо. 4. Факультет – структурний підрозділ вищого навчального закладу, що об’єднує не менш як три кафедри та/або лабораторії, які в державних і комунальних вищих навчальних закладах в сукупності забезпечують підготовку не менше 200 здобувачів вищої освіти денної форми навчання (за винятком факультетів вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання). 5. Кафедра – базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу державної (комунальної) форми власності (його філій, інститутів, факультетів), що провадить навчально-виховну, методичну та/або наукову діяльність за певною спеціальністю (спеціалізацією) чи міжгалузевою групою спеціальностей, до складу якого входить не менш як п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менш як три з яких мають науковий ступінь або вчене (почесне) звання. 6. Вищий навчальний заклад зобов’язаний мати у своєму складі бібліотеку, бібліотечний фонд якої повинен відповідати вимогам стандартів освітньої діяльності. 7. Структурними підрозділами коледжу державної (комунальної) форми власності є відділення, циклові комісії, бібліотека тощо. Циклова комісія – структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить навчальну, методичну, виховну та організаційну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Циклова комісія утворюється за рішенням керівника коледжу за умови, якщо до її складу входить не менш як три педагогічних працівники. Відділення – структурний підрозділ, що об’єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей за однією або кількома формами навчання, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Бібліотеку коледжу очолює завідувач, який призначається на посаду керівником коледжу за погодженням з педагогічною радою. 8. Структурними підрозділами вищого навчального закладу можуть бути: 1) навчально-науковий інститут – структурний підрозділ університету, академії, інституту, що об’єднує відповідні кафедри, лабораторії, науково-дослідні центри та експериментальні лабораторії, які провадять освітню діяльність і проводять наукові дослідження; 2) наукові, навчально-наукові, науково-дослідні, науково-виробничі та проектні інститути, навчально-науково-виробничі центри (сектори, частини, комплекси тощо), дослідні станції, лабораторії, конструкторські бюро, відділи аспірантури і докторантури, відділи післядипломної освіти, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні підприємства, клінічні бази установ медичної освіти, університетські клініки (лікарні), полігони, наукові парки, технопарки, інші підрозділи, що забезпечують практичну підготовку фахівців певних спеціальностей та проводять наукові дослідження; 3) підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, інститути післядипломної освіти, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення, центри студентського спорту; 4) військові навчальні підрозділи (військовий інститут, коледж, факультет або кафедра військової підготовки); 5) інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законом. 9. Філія – відокремлений структурний підрозділ вищого навчального закладу, що створюється з метою задоволення потреб регіонального ринку праці у відповідних фахівцях та наближення місця навчання здобувачів вищої освіти до їх місця проживання. Філія не є юридичною особою і діє на підставі затвердженого вищим навчальним закладом положення та відповідно до отриманої ліцензії на провадження освітньої діяльності. Філію очолює керівник, який підпорядкований керівнику вищого навчального закладу і діє на підставі відповідного доручення. Відомості про філію вищого навчального закладу вносяться до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. 10. Університет, академія, інститут можуть мати у своєму складі військовий навчальний підрозділ (навчальний підрозділ із специфічними умовами навчання – інститут, коледж, факультет або кафедру), який проводить за певними ступенями підготовку курсантів (слухачів, студентів) для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького (інспекторського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю. Військовий інститут як структурний підрозділ цивільного вищого навчального закладу може мати у своєму складі факультети та військовий коледж. Рішення про створення та припинення діяльності функціонування військового навчального підрозділу вищого навчального закладу приймається Кабінетом Міністрів України. РОЗДІЛ VІI
УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ Стаття 34. Керівник вищого навчального закладу
Стаття 35. Керівник факультету, навчально-наукового інституту, відділення
Стаття 36. Вчена рада
Стаття 37. Педагогічна рада
Стаття 38. Наглядова рада
Стаття 39. Робочі та дорадчі органи
Стаття 40. Органи громадського самоврядування вищих навчальних закладах
Стаття 41. Студентське самоврядування
Стаття 42. Наукові товариства студентів (курсантів, слухачів), аспірантів, докторантів і молодих вчених
Стаття 43. Обрання, призначення та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу
Стаття 44. Обрання на посаду та звільнення з посади керівника факультету (навчально-наукового інституту) вищого навчального закладу державної (комунальної) форми власності
РОЗДІЛ VIІI
ДОСТУП ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ, ПРИЙОМ, ВІДРАХУВАННЯ, ПЕРЕРИВАННЯ НАВЧАННЯ, ПОНОВЛЕННЯ І ПЕРЕВЕДЕННЯ ОСІБ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Стаття 45. Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів
Стаття 46. Зовнішнє незалежне оцінювання
1. Зовнішнє незалежне оцінювання – система оцінювання рівня знань та вмінь осіб, які бажають здобути вищу освіту на основі повної (базової) загальної середньої освіти.Порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 2. Перелік навчальних предметів і строки проведення зовнішнього незалежного оцінювання визначаються центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки та не пізніше 1 жовтня року, що передує рокові вступу до вищого навчального закладу, оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 3. Завдання для проведення зовнішнього незалежного оцінювання (банк завдань) розробляються педагогічними, науковими, науково-педагогічними працівниками. Програми зовнішнього незалежного оцінювання за результатами здобуття загальної середньої освіти не можуть виходити за межі навчальних програм загальної середньої освіти, затверджених відповідно до законодавства. Програми зовнішнього незалежного оцінювання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки одночасно із затвердженням переліку навчальних предметів та строків зовнішнього незалежного оцінювання за погодженням з громадськими об’єднаннями керівників вищих навчальних закладів. Порядок формування та використання банку завдань зовнішнього незалежного оцінювання визначається центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 4. Відкритість зовнішнього незалежного оцінювання забезпечується шляхом повного і своєчасного інформування осіб, які бажають здобути вищу освіту, про програми, строки та порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання, а також здійснення державного контролю та громадського спостереження за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання. Положення про громадське спостереження за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання затверджується центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 5. За результатами проведення зовнішнього незалежного оцінювання з навчального предмета (предметів) особі видається сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки. 6. Зовнішнє незалежне оцінювання проводиться працівниками державної установи, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України. До проведення зовнішнього незалежного оцінювання залучаються педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники та інші фахівці, умови оплати праці яких встановлюються Кабінетом Міністрів України. 7. Фінансування заходів з проведення зовнішнього незалежного оцінювання здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в установленому законодавством порядку. 8. Зміст завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання у поточному році з кожного навчального предмета належить до інформації з обмеженим доступом з моменту створення набору завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання з кожного навчального предмета до моменту санкціонованого відкриття пакетів із завданнями сертифікаційних робіт з навчального предмета. 9. Не є інформацією з обмеженим доступом: 1) статистична інформація про результати зовнішнього незалежного оцінювання; 2) відомості, що містяться у сертифікаційних роботах осіб, які пройшли зовнішнє незалежне оцінювання, за винятком тих, що ідентифікують особу, яка виконала конкретну сертифікаційну роботу, з моменту завершення оцінювання робіт. 10. Особа, яка пройшла зовнішнє незалежне оцінювання, має право ознайомитись із своєю сертифікаційною роботою після її перевірки та отримати засвідчену копію цієї роботи. Порядок видачі засвідчених копій виконаних сертифікаційних робіт встановлює державна установа, уповноважена проводити зовнішнє незалежне оцінювання. Стаття 47. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти
РОЗДІЛ ІХ
ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 48. Навчально-виховний процес
Стаття 49. Мова викладання у вищих навчальних закладах
Стаття 50. Форми навчання у вищих навчальних закладах
Стаття 51. Форми організації навчально-виховного процесу та види навчальних занять
Стаття 52. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
РОЗДІЛ Х
УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ Стаття 53. Категорії учасників навчально-виховного процесу
1. Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:1) наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники; 2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; 3) інші працівники вищих навчальних закладів. 2. До навчально-виховного процесу можуть залучатися роботодавці. Стаття 54. Науково-педагогічні, педагогічні та наукові працівники вищих навчальних закладів
Стаття 55. Вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників
1. Вченими званнями є професор, доцент, старший дослідник.2. Вчене звання професора, доцента, старшого дослідника присвоює вчена рада вищого навчального закладу (вчена рада структурного підрозділу) та затверджує атестаційна колегія центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 3. Зразки державних документів про присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стаття 56. Основні посади наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників вищих навчальних закладів та порядок їх заміщення
Стаття 57. Робочий час науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників
Стаття 58. Права науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників
Стаття 59. Обов’язки науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників
Стаття 60. Гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам вищих навчальних закладів
Стаття 61. Підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників
Стаття 62. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах
Стаття 63. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
Стаття 64. Обов’язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
Стаття 65. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів
РОЗДІЛ ХІ
НАУКОВА, НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Стаття 66. Мета і завдання наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах
1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освітньої діяльності і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності університетами, академіями, інститутами є обов’язковим.2. Суб’єктами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є наукові, науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; інші працівники вищих навчальних закладів, а також працівники підприємств, які разом з вищими навчальними закладами провадять наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність. 3. Основною метою наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є здобуття нових наукових знань шляхом проведення наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоспроможних технологій, видів техніки, матеріалів тощо для забезпечення інноваційного розвитку суспільства, підготовки фахівців інноваційного типу. 4. Основними завданнями наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів є: 1) одержання конкурентоспроможних наукових і науково-прикладних результатів; 2) застосування нових наукових, науково-технічних знань під час підготовки фахівців з вищою освітою. Стаття 67. Інтеграція наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук
1. Інтеграція наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук здійснюється з метою розроблення та виконання пріоритетних наукових програм, проведення наукових досліджень, експериментальних розробок тощо на засадах поєднання кадрових, фінансових, технічних та організаційних ресурсів відповідно до законодавства.2. Основними напрямами інтеграції наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук є: 1) участь у розробленні та виконання державних цільових програм економічного і соціального розвитку; 2) проведення спільних наукових досліджень, експериментальних та інноваційних розробок тощо; 3) участь у створенні науково-навчальних, науково-дослідних об’єднань, інноваційних структур та інших організаційних форм кооперацій; 4) впровадження разом створених інноваційних продуктів у виробництво, інші галузі економіки тощо; 5) забезпечення захисту права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності; 6) провадження спільної видавничої та інформаційно-ресурсної діяльності; 7) залучення вищими навчальними закладами наукових працівників з наукових установ і організацій Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та науковими установами і організаціями академій науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів на основі трудового договору (контракту) для провадження освітньої і наукової діяльності, зокрема до підготовки аспірантів і докторантів, підготовки та експертизи підручників, навчальних посібників, освітніх програм та стандартів вищої освіти для забезпечення навчального процесу у вищій школі; 8) організація на базі наукових установ і організацій Національної академії наук України, національних галузевих академій наук систематичної виробничої практики студентів вищих навчальних закладів з безпосередньою участю у виконанні наукових досліджень. Стаття 68. Організація наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності
1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах провадиться відповідно до законодавства про освітню, наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність. Державні органи, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, формують політику наукової і інноваційної діяльності, яка здійснюється безпосередньо вищими навчальними закладами на засадах автономії.2. Центральний орган виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки: 1) розробляє відповідно до законодавства пропозиції щодо обсягу бюджетного фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів, інших підприємств, установ та організацій, що діють у системі вищої освіти, а також обсягу капітального будівництва зазначених підприємств, установ та організацій; 2) погоджує рішення про утворення науково-навчальних та науково-дослідних об’єднань, що провадять наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність разом з науковими установами Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та мистецтв, наукових і науково-технологічних парків, бізнес-інкубаторів, мистецьких творчих майстерень, тощо; 3) розробляє державні цільові програми, спрямовані на облаштування вищих навчальних закладів сучасними приладами, науковим обладнанням, навчальними лабораторіями, інформаційно-телекомунікаційними мережами тощо. 3. Наукові дослідження, що проводяться за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, фінансуються державними органами та органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади незалежно від фінансування освітньої діяльності. У першочерговому порядку фінансуються фундаментальні дослідження, а також прикладні науково-дослідні роботи, що виконуються в межах основних напрямів розвитку науки і техніки. Державні органи та органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, за результатами наукової діяльності вищих навчальних закладів визначають для них обсяг фінансування наукової діяльності за окремими бюджетними програмами. Вищі навчальні заклади на конкурсних засадах формують тематику науково-дослідних робіт і самостійно затверджують тематичні плани наукової діяльності. 4. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищому навчальному закладі провадиться також відповідно до договорів з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, міжнародних контрактів, грантів, інших надходжень з обслуговуванням через банківські установи без обмежень з боку державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади. 5. Держава економічно заохочує підприємства різних форм власності до співпраці з вищими навчальними закладами щодо виконання науково-інноваційних проектів, підготовки і перепідготовки фахівців з вищою освітою, проведення практики студентів. 6. Вищий навчальний заклад, який провадить наукову діяльність, що має важливе значення для науки, економіки та виробництва і бажає отримати відповідну державну підтримку, має право пройти державну атестацію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Стаття 69. Організаційні форми провадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності
1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність може провадитись як безпосередньо вищими навчальними закладами, так і через створені ними юридичні особи, предметом діяльності яких є виключно доведення результатів наукової і науково-технічної діяльності вищого навчального закладу до стану інноваційного продукту та його подальша комерціалізація.2. Організаційна структура інноваційної діяльності, в тому числі створення наукових парків, малих інноваційно-орієнтованих підприємств і взаємодія з ними, визначається вищими навчальними закладами самостійно відповідно до законодавства. 3. До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому навчальному закладі можуть залучатися науково-педагогічні, наукові і педагогічні працівники, інші працівники вищих навчальних закладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а також працівники інших організацій. Стаття 70. Права інтелектуальної власності та їх захист
1. Набуття, охорона та захист прав вищих навчальних закладів щодо результатів власної наукової та науково-технічної діяльності забезпечується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.2. Вищі навчальні заклади мають право впроваджувати результати власної наукової та науково-технічної діяльності (об’єкти права інтелектуальної власності), що передбачає використання об’єктів права інтелектуальної власності у власній освітній (науковій) діяльності та/або у освітній (науковій) діяльності іншого вищого навчального закладу (наукової установи). 3. Вищі навчальні заклади мають право передавати об’єкти права інтелектуальної власності іншій юридичній або фізичній особі для використання в економічній діяльності шляхом продажу або внесення до статутного капіталу підприємства з метою отримання прибутку за рахунок їх використання. 4. Вищі навчальні заклади, які набули майнові права інтелектуальної власності: 1) здійснюють охорону прав інтелектуальної власності, отримують охоронні документи на об’єкти права інтелектуальної власності; 2) виплачують винагороди творцям об’єктів права інтелектуальної власності за рахунок коштів, отриманих від їх використання відповідно до частини третьої цієї статті; 3) укладають договори про передачу майнових прав інтелектуальної власності або надання дозволу на впровадження об’єктів права інтелектуальної власності у навчально-виховний процес. 5. Витрати державних вищих навчальних закладів, понесені у зв’язку із забезпеченням правової охорони на об’єкти права інтелектуальної власності, здійснюються за рахунок власних надходжень вищого навчального закладу. 6. Об’єкти права інтелектуальної власності підлягають оцінці, вартість яких відображається у бухгалтерському обліку вищого навчального закладу у порядку, передбаченому законодавством. 7. Вищі навчальні заклади здійснюють заходи з комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності, майнові права на які вони набули. 8. Якщо об’єкти права інтелектуальної власності вищих навчальних закладів створено частково за рахунок коштів замовника (замовників), а частково за рахунок державних коштів, майнові права щодо таких об’єктів права інтелектуальної власності розподіляються на підставі договору про їх створення та використовуються згідно з умовами договору про їх передачу. 9. Договір про створення об’єкта права інтелектуальної власності за замовленням повинен визначати способи, умови та порядок використання такого об’єкта замовником. РОЗДІЛ XV
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ | |
| Переглядів: 1307 | Завантажень: 244 | | |
| Всього коментарів: 0 | |